РУБРИКА «ВІД МРІЇ ДО ДІЇ». ІРИНА ВІТКО.
Кафедра соціальної педагогіки і соціальної роботи Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка продовжує рубрику «ВІД МРІЇ ДО ДІЇ».
Знайомтесь з професійними історіями наших випускників.
Сьогодні гостя рубрики – випускниця факультету корекційної і соціальної педагогіки та психології 2018 року (спеціальність «Соціальна педагогіка», кваліфікація – бакалавр із соціальної педагогіки), керівник інформаційного відділу ТРК «Перший Подільський» Ірина Вітко.
Вітко Ірина: Мрію, про яку ви говорите, цілком реально втілити в життя. Та для цього щодня вас мусить супроводжувати бажання, працелюбність і творчість.
Що спонукало Вас обрати спеціальність «Соціальна педагогіка» і стати студенткою факультету корекційної і соціальної педагогіки та психології Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?
Усе наше життя – соціальне. Як би не склалися обставини, кожному доведеться пристосуватися до умов, які пропонує нам навколишній світ. Разом з тим, аби адекватно сприймати дійсне, слід сформувати свій світогляд, обрати власний шлях. Він залежить від багатьох факторів. Зрозуміти себе і побудувати сьогоднішні стосунки із соціумом я зуміла завдяки можливості навчатися у КПНУ, а саме на спеціальності «Соціальна педагогіка». З дитинства я чітко розуміла – соціальна взаємодія з іншими, бажання допомогти й підтримати тих, хто цього потребує, активність у школі, зацікавлення у вивченні нового – точно близькі мені. Тож, аби глибше пізнати ці істини, із вибором стежки я не забарилася. І не помилилася, обравши цей шлях.
Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися? Кого із викладачів згадуєте?
Можливість здобувати освіту у цьому виші, а саме, на цьому факультеті – дозволила знайти справжніх друзів, навчитись взаємодіяти із людьми та ефективно сприймати різні ситуації, із кожної з яких черпався певний досвід. Моя групу склав колектив творчих, позитивних, товариських дівчат, із різними захопленнями. Серед них я знайшла і рідних людей, близьких у поглядах. Христина Костишин – саме з таких. Подруга, з якою минуло усе моє студентське життя. І у стінах вишу, місцях проходження практики, на екскурсіях, й поза навчанням. Я люблю її як сестру.
Окрема подяка за якісне надання освіти, звісно ж, – кваліфікованим спеціалістам, котрі не шкодувавши енергії та ресурсів – доступно навчали й ділилися практичними навичками. А поза заняттями давали цінні поради, котрі пізніше не раз ставали в нагоді. Нашій дівчачій групі неабияк пощастило із куратором. Наталія Сергіївна Гевчук – справжній скарб. Це той випадок, коли високий професіоналізм, компетентність у широкому колі питань, вміння згуртувати та показати приклад поєдналися в одній людині. Поміж лекціями наша наставниця, завжди сповнена ідеями – давала змогу кожному розкрити себе у різних проектах та тренінгах. Не можу не згадати і про списані лекційні зошити на 90 сторінок щодекілька місяців на парах у Юрія Володимировича Сербалюка. Так багато я більше ніде не писала. Це проходження ігрових асоціативних карток із завданнями у Наталії Михайлівни Дідик, а в подальшому ж – у колі сім’ї та товаришів під час затишних вечорів. Ну і, звісно ж, не можу забути творчу натуру Олега Миколайовича Опалюка та мої перші писанки на його заняттях. А втіленням виваженості, тактовності у спілкуванні та душевності у виші для мене стала Жанна Василівна Мельник. Я безмежно вдячна кожному із педагогів-професіоналів факультету, хто доклав зусиль, аби ми, молоде покоління, могли зрозуміти себе і закономірність процесів навколо.
Які компетентності Ви здобули під час навчання в університеті? Зважаючи на Ваш практичний досвід, як Ви вважаєте, які предмети потребують більш детального вивчення?
Навчаючись в університеті, я змогла глибше пізнати відомі науки та вивчити нові дисципліни, що стосувалися безпосередньо мого професійного фаху. Увесь список предметів, з яким мені випала нагода зіштовхнутися – досить практичний у використанні в звичному житті, й у великому спектрі на ринку праці. Особливо у розділі «людина-людина». Ті уміння володіти своїми емоціями,знаннями психології, навичками налагодження контактів із різними індивідами, здатність розуміти й аналізувати поведінку інших і знання того, як взаємодіяти у колективі – важко переоцінити сьогодні. Тож, підбір навчальної програми є досить вдалим. Неабияку роль для «соціальних педагогів», звісно, відіграє саме практична частина. Можливість побачити процес діяльності цього спеціаліста зсередини, у різних інституціях та з різними категоріями людей у студентському віці ще більше розкриває питання необхідності таких кадрів в Україні. А особливо це видно сьогодні, в умовах війни. Тож, увесь теоретичний та практичний спектр курсу – важливий по-своєму. Якщо говорити про теперішні воєнні реалії, робота із дітьми – чи не на першочерговому рівні. Концентрація на вивченні особливостей надання підтримки й допомоги цій категорії населення, саме компетентними спеціалістами – є досить актуальною.
Ви працюєте на телебаченні. Що Вам подобається у роботі?
Можливість опинитися в центрі подій першим, донести людям правду та розкрити тему, за котру до цього ніхто не брався, не може не приваблювати.
Ця професія досить цікава, відповідальна, й заразом стає тестом на стресостійкість. Робота розпочинається із пошуку актуальної теми, спікерів, організації зйомки та основне – це написання тексту. Адже він має бути підкріплений реальними фактами, перевіреними джерелами, креативом й найголовніше – легко сприйматися як і школярем, так і її 60-річним дідусем. Перед тим, як вийти в ефір, той же текст проходить декілька етапів перевірки. Його можуть довершити, забракувати, підкріпити відеорядом. Й у сукупності, якщо усе вдалася, сюжет виходить в ефір. Журналісти – це люди, що завжди шукають ресурс, оперативно працюють та можуть перебувати у кількох місцях одночасно. Разом з тим, професія має певні паралелі із «соціальною педагогікою». Адже ти виступаєш в ролі психолога, громадського діяча, посередника, друга, та того, кому довіряють, від кого чекають допомоги. Насправді ж, телебачення – це суцільний творчий тандем багатьох людей різних відділів. Усі працюють заради спільної мети – досконалого результату.
Мій відділ – інформаційний. Така журналістика практично не залишає вільного часу. А я, окрім того, що пишу тексти разом із колегами та виїжджаю на зйомки, контролюю й інші етапи роботи, аби у результаті на «Першому Подільському» щодня наші глядачі могли бачити якісний контент. Настрій у ньюзрумі неможливо передбачити. Іноді – «погода сприйнятлива», коли усе виходить виважено й без додаткових клопотів, однак бувають дні зовсім протилежні. Зокрема, із «тривогами», відсутністю електроенергії, скасованими заходами. Тоді забуваєш про обід та особисте, а лише, як і всі інші, очікуєш одного – відбою та тимчасового миру, аби продовжити роботу та розповісти, як минув на Хмельниччині ще один день. Але за таке різноманіття я і люблю те місце, де працюю.
Що Вам допомагає в роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Якому відпочинку віддаєте перевагу?
Усі сили і натхнення черпаються в людях. У тих, з якими ти вітаєшся щодня або бачиш їх вперше. І не важливо, чи це розмова десяти хвилин, чи десяти секунд – ти отримуєш заряд на день. Достатньо лиш запитати: «Як Ваші справи сьогодні, що плануєте робити далі?». Й коли ти чуєш відповідь, розумієш, що українці – досить наполегливі, згуртовані й вірні тому, чим вони займаються. І це дуже допомагає рухатися далі, ставати кращим і працювати задля Перемоги. Наші військові, котрі ідуть захищати Україну, бо на цій землі ще жити нашим дітям; волонтери, котрі, після роботи ідуть плести сітки до комендантської години; селяни, що свій осінній врожай віддають на потреби ЗСУ; школярі, що організовують благодійні ярмарки, будучи на дистанційці – усі вони – мої натхненники.
Тож, перебуваючи у такому соціумі, сидіти на місці просто не можливо. Ти знаходиш настрій у похмурому дні, сили, і продовжуєш бути корисним. На своєму фронті.
А от щодо відпочинку – все просто. Це чашка випитого чаю увечері – з другом, котрого ти пів року не бачив; це вірші Ліни Костенко чи Шевченка у вихідний. Це приїзд у гості до батьків, які живуть за 100 км від тебе. Це час, проведений із коханою людиною, удвох, після важкого дня. Це 10 хв муркотіння кішки, яка зачекалася вдома. Або ж навіть генеральне прибирання раз на тиждень чи приготування чогось незвичного на сніданок у неділю.
Коли щодня доводиться бути в ресурсі і витрачати чимало енергії, хочеться пасивного відпочинку. Та у перспективі, звісно ж, є і похід у гори, можливо і на Говерлу, і відпочинок у Херсоні – із солодкими кавунами.
Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?
Аби встигати більше, рекомендую усе, до чого прагнете, записувати у блокнот. Пів години вашого часу – і чіткий план та продуктивність на декілька тижнів забезпечено. Звісно, щоб звикнути, піде трохи часу, однак, пізніше вільних митей побільшає. Щодо мрій, зазвичай, у молодих людей, багатих на потенціал та уяву – їх одразу декілька, кожна з яких має мету. Та і тут, аби усе вдалося – краще буде діяти окремо й розмежовувати бажане. Якщо кожна мета матиме дедлайн та чітку позицію кроків – результат неминучий. Щодо пріоритетів – план схожий. Тут можна провести аналогію зі вступом до вишу. Найбільш бажаний заклад слід винести на першу сходинку, як і найбільш бажану мету. Решту – опустити нижче. І вже за результатами та ресурсами визначити, що наразі вам «по зубах». Тут варто мати тверезу оцінку власних можливостей, але й не знецінювати свої досягнення. «Золота середина» – важлива в усьому.
Що побажаєте для alma-mater?
Нехай виш залишається сучасним освітнім майданчиком, де надають якісні послуги й можливості для формування зрілої особистості. Талановитих креативних студентів КПНУ, які потім представлятимуть заклад на міжнародному рівні, співпраці з друзями за рубежем, хорошого фінансування з боку уряду та процвітання.