Практика наших студентів 3 курсу у Центрі життєстійкості
Що відбувається, коли група людей отримують одне завдання, обмежений час — і чітко розподілені ролі?
Хтось бере на себе лідерство. Хтось губиться. Хтось мовчить, але тримає конструкцію. А хтось раптом розуміє: без комунікації «міст» не збудувати.
Хтось бере на себе лідерство. Хтось губиться. Хтось мовчить, але тримає конструкцію. А хтось раптом розуміє: без комунікації «міст» не збудувати.
Саме так — живо, динамічно і подекуди емоційно — відбувся тренінг із командотворення від Центру життєстійкості Кам’янець-Подільської ТГ для студентів-практикантів – волонтерів благодійного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Метою зустрічі було не просто «поговорити про команду», а на практиці прожити її механіку:
як ефективно взаємодіяти з людьми,
як виконувати завдання в обмежені терміни,
як чути одне одного,
і як зрозуміти — яка роль у спільній роботі саме твоя.
як ефективно взаємодіяти з людьми,
як виконувати завдання в обмежені терміни,
як чути одне одного,
і як зрозуміти — яка роль у спільній роботі саме твоя.
Знайомство розпочалося з гри з картками-запитаннями «Як ти?». Здавалося б, просте запитання — але саме воно допомогло створити безпечний простір. Учасники відкривалися, ділилися настроєм, очікуваннями, і група поступово перетворювалася з «набору людей» на команду.
А далі — практика.
Основною частиною стала вправа з побудови «мосту да Вінчі» — конструкції, яка тримається без жодного клею чи кріплень, лише завдяки правильному розташуванню елементів.
Студенти об’єдналися у дві команди по чотири учасники. У кожній:
-
двоє — безпосередньо будували міст;
-
один — «архітектор», який керував процесом, але не мав права торкатися матеріалів;
-
один — «комунікатор», єдиний, хто міг взаємодіяти з іншою командою та передавати інформацію.
І тут почалося найцікавіше.
Обмеження ролей викликали різні емоції: напруження, азарт, розгубленість, сміх. Комусь було складно не втрутитися, комусь — довіритися, комусь — брати відповідальність за рішення. Але саме в цих моментах народжувалося справжнє розуміння командної роботи.
Після завершення вправи відбулося глибоке обговорення. Учасники чесно говорили про свої відчуття:
чи виникало роздратування,
чи легко було приймати свою роль,
що допомагало знаходити спільну мову,
і як змінювалася атмосфера в команді в процесі роботи.
чи виникало роздратування,
чи легко було приймати свою роль,
що допомагало знаходити спільну мову,
і як змінювалася атмосфера в команді в процесі роботи.
Цей тренінг став не просто заняттям, а досвідом.
Досвідом довіри, відповідальності, взаємозалежності.
Досвідом довіри, відповідальності, взаємозалежності.
Бо команда — це не про «разом стояти на фото».
Це про «разом тримати міст», навіть коли конструкція здається нестійкою.
Це про «разом тримати міст», навіть коли конструкція здається нестійкою.
