Професійні історії наших випускників: Рубановська Вікторія
Кафедра соціальної роботи Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка знайомить з професійними історіями наших випускників.
Сьогодні гість рубрики – випускниця факультету спеціальної освіти, психології та соціальної роботи 2020 року (спеціальність «Соціальне забезпечення»), директор Гуківського Центру культури дозвілля і спорту Рубановська Вікторія.
Що спонукало Вас обрати спеціальність «Соціальне забезпечення» і стати студенткою факультету спеціальної освіти, психології та соціальної роботи Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?
Вибір майбутньої професії став для мене ще тим “завданням із зірочкою”. Я була на роздоріжжі і взагалі не розуміла до чого “лежить душа”. Коли прийшов час обирати університет, без жодних вагань я обрала саме Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Далі вибір факультету… Серед всіх інших, найбільше мене зацікавив факультет спеціальної освіти, психології та соціальної роботи. Це було чимось таким невідомим для мене, але таким цікавим. Обравши спеціальність “Соціальне забезпечення”, не буду приховувати, страх був неабиякий, чи впораюся, чи вийде…Але навчання виявилося надзвичайно цікавим, різностороннім та змістовним. І я точно зрозуміла, що зробила правильний вибір.
Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися? Кого із викладачів згадуєте?
Студентські роки в стінах Огієнківкого університету — це той період, який я згадую з особливою теплотою. Це був час не лише конспектів та іспитів, а й справжнього дорослішання, пошуку себе та неймовірного драйву.
Наш факультет завжди був осередком щирості, де кожен студент відчував себе частиною великої родини. Найцікавішим було виходити за межі аудиторій. Ми відвідували центр соціальних служб, реабілітаційні центри, громадські організації. Ми постійно щось організовували — від благодійних концертів до поїздок у дитячі будинки. Саме тоді прийшло розуміння, наскільки важлива наша робота.
Цікаве навчання, нові друзі, які стали рідними, емоції, які не описати сломами – все це подарував наш університет, наш факультет.
А ще викладачі…Вони були для нас як старші друзі, до яких можна було прийти і за порадою щодо навчання, і просто «поговорити про життя». Їх підтримка та наставництво допомагали вірити у власні сили. Вони вчили нас критично мислити та не боятися ставити незручні запитання. Це найкращі люди, яких я знаю. І багато чим завдячую саме їм.
Які компетентності Ви здобули під час навчання в університеті? Зважаючи на Ваш практичний досвід, які з них є найважливішими?
Навчання в університеті дало мені унікальний мікс знань, вмінь і колосальний поштовх до самопізнання та самореалізації. Найважливіша компетентність, яку я опанувала для себе – це вміння знайти підхід до різних категорій населення і в абсолютно різних ситуаціях. Я працювала фахівцем по роботі з ветеранами, шкільним психологом і можу впевнено сказати, що емпатія, вміння слухати та підібрати правильні слова в тій чи іншій ситуації — це перше, чим має володіти фахівець у соціальній сфері. А на сьогодні це особливо актуально.
Що стосується предметів, які вивчають студенти, я вважаю, що вони всі актуальні та пристосовані до сучасних умов та викликів.
До прикладу, зараз моя робота зовсім не пов’язана з моєю спеціальністю. Зараз я працюю на посаді директорки Центру культури, дозвілля спорту. Проте я активно впроваджую в свою діяльність знання і навики, які отримала за 5 років навчання в університеті. Ми активно співпрацюємо з ветеранами та їх сім’ями, охоплюємо також різні категорії сімей з дітьми.
Тому, зараз я розумію, що роки навчання на цьому факультеті стали найкращою інвестицією в моє майбутнє. Я отримала не лише диплом, а й цінності, які допомагають мені щодня.
Що Вам допомагає в роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Якому відпочинку віддаєте перевагу?
Моя робота зараз – це, без перебільшення, мрія, яка стала реальністю. Я завжди хотіла пов’язати своє життя з творчістю, а вийшло так, що хоббі перетворилося в роботу, та ще й трішки переплітається з професією, яку здобуапла в університеті. Ми організовуємо благодійні концерти, ярмарки, проводимо тренінги, бесіди з різними категоріями населення і найбільше з цього я черпаю натхнення, адже коли людям подобається те, що ти робиш, коли чуєш хороші відгуки — це, мені здається, найкраща форма визнання твоєї діяльності. Я працюю і відпочиваю одночасно. Мені неймовірно подобається те, що я роблю, подобається створювати щось корисне, красиве. Від цього з’являється ще більше ентузіазму та натхнення і про втому просто немає часу думати.
Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?
Як людина, яка пройшла шлях від абітурієнтки до випускниці К-ПНУ, я знаю, що найбільший виклик — це не іспити, а вміння не загубитися в потоці дедлайнів. Соціальне забезпечення вчить нас допомагати іншим, але перш за все варто навчитися професійно допомагати собі.
Я вважаю, що найголовніше – це навчитися визначати пріоритети, вирішувати задачі по мірі їх важливості і не хапатися за все і одразу. Навіть якщо є багато справ, які треба виконати і охоплює паніка, як це зробити, потрібно навчитися опановувати себе, думати холодною головою, а не емоціями і тоді, навіть, сам час буде грати на вашу користь.
Я сама досить довго вчилася саме так планувати і виконувати будь-яку роботу. І якщо систематично та дисципліновано це робити, то, запевняю, результатом будете вражені: менше витрачених нервів = більше користі.
Які Ваші побажання alma-mater?
Як випускниця, я дивлюся на наш університет не просто як на стіни, де пройшли лекції, а як на місце, що сформувало мій світогляд. Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка має особливу душу і мої побажання «alma mater» сповнені вдячності та віри в майбутнє.
Бажаю університету залишатися тим міцним фундаментом української освіти, яким він є вже понад століття.
Бажаю, щоб кожен студент відчував, що його чують, а його ідеї мають значення. Нехай викладачі залишаються не просто трансляторами знань, а справжніми менторами, які запалюють вогонь цікавості до професії.
І найголовніше побажання сьогодні — нехай наш університет процвітає та розвивається під мирним небом у вільній Україні!
